Щоб відчути повносилість, треба все забути.
Покинути тіло, дати спокій думам,
Відключитись неначе заснути.
Пробудившись стрепенутись, розправити крила,
І щодуху… в небо…в небо….в височінь пірнути.
Впевнено, свіжий потік вітру уловивши  по ньому по плити.
А діставшись крайньої вершини, глянути з висока, на те що вже забуто.
Виважено і розсудливо та на повні груди, пісню гордості співати,
Затягнути щоб всі чули, взявши верхні ноти, в перше чи в останнє,
В кожний відзвук вложити вспомини й бажання.

© Copyright: Марина Сидоренко, 2009
Свидетельство о публикации №1907230854