Щоб відчути повносилість, треба все забути. Покинути тіло, дати спокій думам, Відключитись неначе заснути. Пробудившись стрепенутись, розправити крила, І щодуху… в небо…в небо….в височінь пірнути. Впевнено, свіжий потік вітру уловивши по ньому по плити. А діставшись крайньої вершини, глянути з висока, на те що вже забуто. Виважено і розсудливо та на повні груди, пісню гордості співати, Затягнути щоб всі чули, взявши верхні ноти, в перше чи в останнє, В кожний відзвук вложити вспомини й бажання.
© Copyright: Марина Сидоренко, 2009 Свидетельство о публикации №1907230854
|